Статті

Монблан до снаги

19 Липня 2012 p., 11:25

Володимир Шевлюк-технічний експерт ДП «Карпатський ЕТЦ» один з небагатьох прикарпатців, які здійснили сходження на найвищу вершину Західної Європи  - гору Монблан.

«Спочату була ідея, - ділиться Володимир. - Існувала група людей які цю ідею висунули, а потім навколо тієї групи почали збиратися однодумці. Спланували маршрут, час виїзду. Хоча, фактично, кожен готувався сам по спорядженню, коштах тощо. Тобто це не була якась така офіційна група».

Починали своє сходждення наші альпіністи з містечка Сент Жерве з якого на висоту приблизно до 2300 метрів мождна піднятися, так званим, Монбланським трамваєм. Але з метою акліматизації вирішили трамваєм не підніматися, а всю цю висоту набирали під рюкзаком - пішим ходом. Трамвай долає її за годинуа наші альпіністи піднімалися два дні. «Можна було зайти і за день та на станції трамваю  на спеціальному табло висіло попередження про погіршення погодніх умов – вітер досягав швидкості 130 кілометрів за годину, - пояснює Володимир Шевлюк. – До прикладу, у поляків, які піднялися швидше, пошматувало намет, вони змушені були відмовитися від сходження. Далі, згідно прогнозу, погода покращувалася то ж тактичний хід підніматися повільніше себе цілком виправдав. Та ще й недостатня акліматизація групи і ризик злягти від гірської хвороби вимагали повільного підйому і виважених рішень. Так що, в цілому, ми витратили на сходження шість днів, включаючи спуск назад у долину».

Маршрут на гору пролягав повз притулок Тет Русс (Tete Rousse (3167 м) та передбачав перетин Гранд Кулуару (Grand Couloir), що небезпечний своїми каменепадами. Далі пролягала скельна ділянка маршруту до притулку Гюте (Refuge du Gouter (3782 м), вище якого, на сніговому гребені гори Aiguille du Gouter був встановлений штурмовий табір. Звідси 04.07.12р. о третій годині ночі група вирушила на сходження. Погода, на цей раз, видалася ідеальною – легкий, до -5 градусів мороз, невеликий вітер, сонячно, та, незважаючи на це, альпіністи вжили усіх заходів безпеки для пересування по крутих засніжених гребнях гори. На черевики були одягнуті кішки, кожен учасник був озброєний льодорубом, пересувались тільки у зв'язках, страхуючи один одного.

«Близько обіду виходимо на вершину - розповідає альпініст. – Крім нас піднялось ще кілька груп з різних країн. У кожного піднесений настрій, адже над нами – лиш небо Європи. Влаштовуємо невеличку фотосесію. Але пора спускатись донизу. Погода почала псуватись і гори швидко затягувало густим туманом. На щастя, добре протоптана стежка привела нас назад до табору. Час підйому від штурмового табору та спуск до нього зайняв приблизно 10 годин. До речі, на спуску потрібно бути особливо обережним, бо людина, відчуваючи ейфорію, втрачає пильність.

 Переночувавши, о 4 ранку почали швидко згортати штурмовий табір, бо побачили, що небо затягує свинцевими хмарми, здіймається вітер і рве намети. Загалом, для Монблану погодні умови є дуже важливі особливо, коли рухаєшся по гострому сніговому гребню, з якого людину може здути поривом сильного вітру. В таких випадках одна надія на швидкість реакції партнера по зв’язці. В несприятливі погодні умови від сходження краще відмовитись, тож окрім нашої альпіністської групи, бажаючих якомога швидше залишити гребінь Aiguille du Gouter було чимало - як і тих, хто вже здійснив сходження, так і тих, кому на цей раз не пощастило. Через це на скельній ділянці маршруту навіть утворилась черга. Людей багато, адже почався сезон сходжень. Досягнувши станції Монбланського трамваю іти далі пішки не було змісту, тому саме ним добиралися до Сент Жерве, де нас чекав автобус».

Не дивлячись на таке непересічне досягнення як сходження на вершину Монблану Володимир Шевлюк скромно ділиться: «Вперше я зійшов гірську вершину, а це була Говерла, коли мені було 11 років. Як правило, всі серйозні заняття альпінізмом ще за радянських часів починалися з проходження альптаборів на Кавказі. Я був позбавлений такої можливості, тому всю необхідну підготовку проходив у Карпатах. Після неї отримав значок «Альпініст України». Це така перша ступінь підготовки. Після значка ідуть розряди, як у спорті. Для того щоб отримати розряд, необхідно підкорити певну кількість вершин різної складності.

В Карпатах у мене були достатньо серйозні зимові походи, багатоденні на тиждень або й на два. Походи в Криму, на Кавказі, в Болгарії. І, звичайно, промисловий альпінізм – робота на бурових вежах та інших висотних об'єктах».

Разом з батьком, в одній зв’язці, здійснив сходження на Монблан  двадцятирічний Ігор Шевлюк.

«Для сина підкорювати вершини теж звично, оскільки завжди сім’єю ходили в гори. Тож для нього це і спосіб життя, - каже Володимир. – Коли син досяг повноліття, він почав самостійно ходити в гори». Хлопець переймає у батька альпіністський досвід, яким той охоче ділиться з ним бо насправді переймається, щоб Ігор не потрапив в яку-небудь несходжену, непрофесійну, недружню групу.

Менш ніж за тиждень після того як там побували наші альпіністи, при сходженні на Монблан загинуло 11 альпіністів. «Нас прикро вразила ця звістка. На декілька груп альпіністів, загальною кількістю 28 осіб, що піднімалися по іншому маршруту, зійшла потужна лавина, розповів Володимир Шевлюк. - В результаті дев’ятеро загинуло, десять потрапили до лікарні. Днями вже з того  боку з якого піднімалися ми йшла група і через погані погодні умови четверо людей заблукали. Двоє вийшли до рятувальників, двох інших –дівчину та хлопця віднайшли замерзлими. То ж Монблан, насправді, досить серйозна і небезпечна гора, починаючи з місця на маршруті, яке неможливо обминути при підйомі від притулку Тет Русс – це Гранд Кулуар, який ще називають «Кулуар смерті», бо там щороку хтось гине в каменепаді. Його перетин – лотерея. Перетинати його краще з самого ранку, коли каміння на зруйнованих скелях підмерзає. Та коли відбувається хоч якийсь найменший поштовх і зривається хоча б один невеликий камінь, то пролітаючи з висоти приблизно 500-700 метрів він дістає енергію гарматного ядра. Нам пощастило двічі перетнути кулуар без каменепадів, але очевидці потім розповідали, що спостерігали у ньому падіння каменю, розміром з холодильник.  Перетинати Гранд Кулуар, насправді, дуже страшно, адже ситуація там неконтрольована. Так що, невірно говорити, що людина може підкорити гори. Ідучи в гори, альпініст, швидше, підкорює себе, свої страхи та слабкості».

    На разі, планів на подальші сходження у Володимира Шевлюка та його колег немає. Адже, як він стверджує, хороші ідеї виникають спонтанно.

Наталія Палій

Монблан - це гірський масив і вершина в Альпах, що знаходиться на кордоні Італії та Франції і є найвищою точкою Західної Європи. По уточненим даним, висота вершини 4810 метрів.

Назва в перекладі означає "Біла Гора".

Біля підніжжя Монблану з французької сторони розташоване відоме містечко Шамоні (Chamonix) - популярне місце для заняття зимовими видами спорту. Тут в 1924 році пройшли перші зимові Олімпійські ігри.

Перша згадка про сходження на Монблан датована 8 серпня 1786 року. Це історичне сходження здійснили  місцевий мисливець та збирач гірського кришталю Жак Бальма і доктор Мішель Паккар. Сходження пройшло з ініціативи Ораса Бенедикта Соссюра, що заснував премію тому, хто розвідає спосіб підйому на Монблан.

 Першою жінкою, що досягла вершини, стала Марія Парадіс в 1808 році.

 Майбутній президент Сполучених штатів, Теодор Рузвельт, також очолював експедицію по сходженню під час свого медового місяця в 1886 році ..

Для альпіністів район Монблану має особливе значення. Адже саме в цих місцях зародився альпінізм як спорт і спосіб життя.

           

 

Опис сходження української групи альпіністів.

28.06.12 – Нічний виїзд з Івано-Франківська. Переїзд Івано-Франківськ – Чоп. Зустріч основної групи. Перетин кордону. Переїзд в Марібор (Словенія). Ночівля.

29.06.12 – Переїзд в Сент Жерве (Франція). Підготовка до виходу на маршрут. Ночівля в кемпінгу.

30.06.12 – Вихід на маршрут. Перехід до станції  трамвая Монблану  Col de Voza (1653 м). Установка табору. Акліматизаційний вихід на 2100м. Ночівля.

01.07.12 - Перехід до станції  трамвая Монблану Nidd’Aigle(Орлине гніздо) на 2372 м. Перехід до хижі Cabane des Rognes ( 2768 м). Ночівля.

02.07.12 – Перехід до притулку Тет Русс (Tete Rousse (3167 м). Установка табору. Ночівля.

03.07.12 – Перетин Гранд Кулуару (GrandCouloir), скельна ділянка маршруту до притулку Гюте (RefugeduGouter(3782 м). Установка штурмового табору на сніговому гребені вище притулку. Підготовка до сходження.  Ночівля.

04.07.12 – Сходження. Нічний вихід на гребінь гори AiguilleduGouter. Перехід до притугку рятувальників Vallot(4362м). Вихід на гребінь Монблану. Сходження на вершину. Спуск в штурмовий табір. Ночівля.

05.07.12 – Згортання штурмового табору. Спуск вниз по скельній ділянці маршруту. Перетин Гранд Кулуару (GrandCouloir). Спуск до кінцевої станції трамвая Монблану. Спуск на трамваї в Сент Жерве. Святкова вечеря. Ночівля в кемпінгу.

06.07.12 – екскурсійна програма. Поїздка до Женевського озера та в Шамоні.

07.07.12 – виїзд на Батьківщину. Ночівля в Маріборі.

08.07.12 – приїзд в Івано-Франківськ.